Агрохолдинг «Мрія» – втілює дитячі мрії

Як «МРІЯ» Агрохолдинг поїздку спонсорувала… як тур-агенція «Рід Тур» в організації допомагала… як козачата з ФФГР на Європу споглядали… і як наш отаман Шевченко з козаками у футбол експериментували…

Наша молодість – це, очевидно, найпрекрасніший період в житті. Саме тому, мабуть, ми маємо використати цю найщасливішу пору з максимальним задоволенням. А що може бути краще за подорожі? Напевно, нічого, адже будь-яка мандрівка в далекі або ближні країни дарує безліч вражень, спогадів, почуттів та емоцій, а якщо мандрувати із ціллю – підтримати представникіав своєї країни, своїх кумирів під час важливого футбольного матчу – навіть гордо. І дуже добре, що є підтримка та розуміння у цьому в даному випадку від Агрохолдингу «МРІЯ»…

Відомо, що «Мрія» Агрохолдинг окрім того, що має багато соціальних проектів, розгорнутих у нашій місцевості, ще в липні провела домовленості із головою Федерації футболу Гусятинського району Віталієм Остафійчуком, щодо розвитку юнацького футболу, запропонувавши поїздку у Європу для кращих юнаків-футболістів. І ось настав той час. 15 листопада з Тернополя вирушив автобус із 25 учасниками осіннього чемпіонату Гусятинщини з міні-футболу на кубок «Вірні Збірній» серед дитячих команд 2004 року народження і молодших, а також 17 бажаючих, за власний кошт, побувати на матчі Ліги Націй між Збірними України та Словаччини, який проходив 16 листопала у м. Трнава.

БРАТИСЛАВА

Оскільки ми мали із собою супровідні листи від Федерації Футболу Тернопільської області та від обласної державної адміністрації, це дало нам можливість по спрощеній процедурі пройти українсько-словацький кордон, перетнувши, який подались у Братиславу, бо саме там могли зупинитись, трошки перепочивши у готелі. Зважаючи на те, що у нас ще було трохи часу, ми вирішили його не гаяти, а побільше пізнати Словаччину, оглянувши її столицю. Відверто кажучи, місто багате своєю історією дуже приємно здивувало, адже всі від малого до великого милувались чудовими, по-осінньому коричновато-зеленими пагорбами, могутнім Дунаєм, прекрасним середньовічним центром, чистотою та охайністю вулиць, а також прекрасними парками, де словаки полюбляють прогулюватись з дітлахами чи домашніми улюбленцями. Краще пізнати Братиславу нам допомагала гід, до речі, українка, котра родом з Кривого Рогу. Саме вона познайомила нас із затишною столицею, розкривши невідомі для багатьох сторінки історії. Зауважу, що в організації екскурсій сприяла агенція «Рід тур», яка допомогла знайти нам чудових екскурсоводів. На цій пізнавальній ноті, захоплені, ми повернулись у готель, щоб звідти поїхати на матч.

СЛОВАЧЧИНА – УКРАЇНА

І от ми знову в дорозі… 63 км від готелю і в’їжджаємо в 70-тисячну Трнаву. Десь через 2 км, авто поліції, що припарковане обабіч дороги справа, включає вогні і прилаштовується за нашим автобусом. Ну все, думаємо. В’їзди закриті. До стадіону 6 км прийдеться йти пішки. Поліція обганяє нас, прилаштовується спереду і спростовуються наші думки по-українськи, включає «аварійку» і супроводжує нас на стоянку прямо під стадіон! Ажіотажу немає. Словацькі вболівальники ігнорують матч. Стадіон в Трнаві ім. Антона Малатинського вміщує 19 200 глядачів. На матчі присутні 9 700, із них понад 1 300 українців, при вході у сектор у нас забирають мріївський прапор – крім національної символіки не можна ніякої реклами. В секторі гостей ніхто не сидить. Забиті і проходи. Глядачів певно більше, чим місць. Фани постійно співають…

ГРА

Ну, що сказати – методи проб і помилок завжди сприймалися жорстко. Ось тільки у більшості випадків без них ніяк. Якби Лестер Найгаард із американського серіалу «Фарго» не убив свою дружину, то ніколи б не спробував нове, захоплююче, хоч і швидкоплинне життя. Але ті декілька років, що у нього залишилися, були набагато цікавіші і яскравіші, ніж попередні 40.

Так і зі збірною України. Убити довелося попередню схему, поміняти позиції, змінити акценти. Поки все виглядає страшно, невизначено і хаотично.

Ми вимагаємо від Андрія Шевченка нових гравців і експериментів. Він теж розуміє, що це треба – життя не стоть на місці і необхідність наявності плану б ніхто не відміняв.

Гнучка схема 4-3-3 максимально підходить під кадровий потенціал команди, але її не можна назвати універсальною і ідеальною. У певний момент матчу або з певним суперником треба уміти перебудуватися і зробити те, чого від тебе не чекають. Це і називається роботою на перспективу і поглядом в майбутнє. Коли б не ця поразка, ми б критикували Шевченка трохи пізніше.

За недалекоглядність. Тренерський штаб визначився з пріоритетами. Інакше – ніяк.

Так, ми можемо втратити можливість приймати півфінал Ліги Націй (якщо це: а) нам ще буде треба;

б) інші переможці груп в Ліги B теж не пройдуть традиційний відбір на Евро- 2020). Але натомість отримуємо крутий досвід першої в історії гри за схемою 3-4-3.

Так, у нас не вийшло. Але це не був повний провал, як говорять цифри на табло.

  1. Словаки забили 4 гола з 4 ударів в створ воріт. Це аномальний показник.

Перший гол залетів після далекого удару (дивне розставлення гравців при штрафному) і рикошету. Другий – після ляпу Бойка. Четвертий – після індивідуальної помилки Степаненка, який пролетів повз Мака. Тільки третій –прямий наслідок нової схеми. Коли після стандарту гравці не перебудувалися і злетілися в купу.

Складно будувати гру з абсолютно новою схемою при нелогічному рахунку 2:0. У перерві було б легше відправити футболістів на старі позиції з тими ж функціями, але Шевченко не злякався – агресивна схема ще принесла один забитий і два пропущених.

  1. Ми контролювали м’яч (56 % проти 44%), більше і точніше пасували (608 проти 408, 89% проти 83), більше били по воротах (13 проти 12, 6 проти 4 в ствір). Тільки останній показник не варто розглядати серйозно – більшість ударів ми нанесли після гола Маку і то в руки Дубровці.

Але тільки хвалити тренерський штаб і шукати позитив провальній грі – не наша «фішка». Поганих моментів і дивних рішень вистачало.

  1. Бойко у воротах. І справа не лише в грубому ляпі. Для нової схеми здорово мати в колоді кіпера, який уміє грати ногами. З цим у Дениса реальні проблеми – він грішив безадресними виносами і стрілянням по аутах.
  2. Ніхто з центральних захисників не володіє досить хорошим першим пасом. Тільки 13 з 69 передач Бурди прийшлися на центр або чужу половину поля. Матвієнко віддав значно більше таких передач, але майже усі вони в одну зону і двом людям (Зінченко і Коноплянці). Через це захист і напад працювали автономно. Зв’язати їх вдалося лише після гола Маку і загального заспокоєння в грі.
  3. Крім того, що Зінченко і Караваєв провели непоганий матч, вони періодично застрягали в центрі, залишаючи зону в захисті. Через це так сильно впадали у вічі перманентні діри на флангах.
  4. Із-за більшості на флангах і напівфлангах в атаці з’являлися вільні зони в центрі. Але частенько туди ніхто не уривався – Малиновский і Степаненко сідали занадто низько, при зворотній атаці, створюючи штовханину в центрі і все одно не страхуючи фланги. Руслан три рази бив із-за меж карного майданчика (2 в ствір, 1 заблокували), у Степаненко було два по-справжньому гольових моменти – удар в ствір після кутового, і повз із вбивчої позиції з 12 метрів.
  5. Борячук авансом отримав виклик у збірну. А його вихід в основі – фантастика і обставини. За увесь матч Андрій взяв участь в одному гострому епізоді, коли вийшли разом з Коноплянкою два в один – Женя занапастив момент.

В іншому форвард «Маріуполя» не проявляв активності. За 62 хвилини гри він торкнувся м’яча лише 12 разів, Коваленко, який вийшов замість нього, – 16 разів. Зрозуміло, що експерименти по усіх фронтах – не кращий момент для дебюту.

Одна гра – не показник. Тим більше, в матчах збірних,коли завжди бракує часу. Буде дивно, якщо Шевченко в спарингу з Туреччиною вирішить не ризикувати, при цьому ризикнувши в матчі, який все ж щось значив….

Після гри в Трнаві до українських секторів, де було понад 1300 вболівальників, подякувати за підтримку прийшли всі. Навіть запасні гравці. Андрій Шевченко теж. Степаненко поставив автограф на прапорі і….поцілував його. Це дещо підсолодило гірку пілюлю від результату. Але сам факт перебування у фансекторі у виїзному матчі – це незабутньо.

АВСТРІЯ

Вже наступного ранку ми вирушили у Австрію, точніше у її столицю Відень – старовинне аристократичне місто, яке багато століть було резиденцією однієї з найбільш впливових в Європі королівських сімей – династії Габсбургів. У Відні нас також зустрів екскурсовод, спільно з яким ми пройшли центральною частиною міста, де розташувались розкішні пам’ятки австрійської історії. Хочеться виділити неймовірний палац Гофбург (Hofburg), в архітектурі якого поєднались стилі від готики до модерну і який впродовж семи століть був імператорською резиденцією Священної Римської Імперії, австрійських ерцгерцогів, угорських та чеських королів. До речі, саме перед цим палацом знаходиться Площа Героїв, з якої у 1938 році Адольф Гітлер проголосив своє історичне рішення про приєднання Австрії до Німеччини.

Тобто, споглядаючи на палаци, площі, пам’ятники та парки, ми розуміли, що Відень все більше затягував кожного з нас, чаруючи та наповнюючи новими – невідомими враженнями. А спостерігати за архітектурою міста було на стільки легко, наче слухати музику, у яку ти занурюєшся повністю, вслухаючись до звучання кожної нотки… Виявляється, що сучасний Відень вже в котрий раз є найкращим містом світу по якості життя та другим серед найкомфортніших місць.

Справді, в Австрії дуже красиво і чисто. Ми побачили цікаву архітектуру та людей, які мають свій стиль життя. В цій країні ми відчули атмосферу неймовірності перебування у справді Європейській країні, де живе музика, мистецтво, розкішні палаци та прекрасна архітектура. Ось такий він – величний Відень, місто, прогулюючись по якому ти не відчуваєш жодної втоми, а лише захоплення…

Кажуть, що про подорожі можна розповідати безупинно, але ж усьому є початок та кінець… Ведемо до того, що по закінченню екскурсії, ми знову повернулись до свого автобуса на якому вирушили у напрямку Угорщини – країни, де тісно переплелись минуле, традиції і сьогодення. Тут фортеці і палаци гармонійно поєднуються з сучасними шедеврами архітектури, а розвинена інфраструктура міст не затуляє собою прекрасні природні ландшафти. Це країна термальних джерел і прекрасного токайського вина. На жаль, нам на вдалось сповна насолодитись неповторністю даної країни, але залишились враженими від нічного Будапешту – столиці, яка ніколи не спить…

На цьому і завершилась наша така багатогранна за своїм змістом подорож, діти залишились надзвичайно задоволеними тим, що побачили, почули та відчули… Але де б ми не були і що б не робили – вдома завжди буде краще, адже ми українці, у жилах наших дітей тече козацька кров, у нашому серці живе глибока віра, дана нам від Бога, що нашу волелюбну державу чекає мирне європейське майбутнє, а кожна поразка нас лише загартовує та робить сильнішими.

P.S. За словами голови Федерації Футболу Гусятинського району Віталія Остафійчука «Такі акції є неодноразовими, ми і надалі будемо плідно розвивати дитячий футбол. До речі, незабаром почнемо зимовий чемпіонат, за підсумками якого буде сформовано команду на міжнародний турнір у лютому в Пйотркув-Трибунальський, Польща».

2018-11-21T12:46:42+00:00